Здравствуйте, Алексей Анатольевич,
не могу писать «добрый вечер» — вчерашние события в Днепре стоят еще комом в горле. Это было так близко, словно по мне…
Я очень люблю Харьков, там жила моя бабушка, а на летние каникулы мы с дедушкой часто ездили по округе на трамвае, он рассказывал мне разные истории, связанные с городом. Харьков обстреливают каждый день — таким, какой он был, он теперь останется только в моей памяти.
Но Днепр… родной город, где все такое близкое и родное. А самое главное, равнодушие и злорадство со стороны других. Я просто не удержалась и снова попробовала показать соседу правду. Мне очень помог Вакарчук в этой ситуации. Я снова послушала и стало легче:
Звідки взялась ти, моя ненависть?
Я ж тобі не давав телефон,
Я ж ніколи не кликав в гості,
Вікна в серце закрив, балкон.
Звідки взялась ти, моя ненависть,
Я ж тебе не будив вночі,
Я тобі не приносив їсти,
Не лишав у дверях ключі…
Звідки ти, сука, вбіса взялася?
Звідки виють під звук сирен,
Прямо в серце, у моє серце
Ці Мільони людських імен.
Як тепер мені жити, ненависть?
Як писати весні листи?
Як, забувши ноктюрн із градами,
Заспівати «Така, як ти»?!
Ти зробила мене чорно-білим,
Ти зробила мене простим,
Тож тепер не проси пощади,
Тож тепер не волай «прости».
Я тепер просто так не спинюся,
Я тепер підірву мости,
Знищу я тебе, моя ненависть,
І здригнуться в землі хрести.
Знищу спершу тебе на вулиці,
Знищу в небі і на землі,
Знищу брудні твої прокльони,
Знищу танки і кораблі…
А коли промине тривога,
Сонце вигляде з висоти,
Приповзу я в сльозах до Бога
Й заспіваю «Така, як ти».
Выздоравливайте.
С уважением,
Татьяна
